Потрохи підходить до завершення весільний сезон 2011 року. Ті, хто вже встиг одружитися, святкують свій “медовий місяць”, або, дехто вже навіть приміряє до себе роль тата і мами.
А в багатьох ще тривають приємні перед весільні приготування та клопоти.
Але найскладніша ситуація зараз у тих, хто не встиг цього року змінити свій сімейний стан і планує це зробити наступного року. Адже 2012 рік – високосний, та ще й накладається на проведення чемпіонату Європи з футболу і закінченням астрономічного календаря майя.
То ж чим загрожує майбутнім нареченим наступний рік і чи дійсно є чого боятися?
Стосовно майя – тут я нічого сказати не можу – оскільки не впевнений що вірно зможу трактувати їх пророцтва, але відносно інших двох факторів спробую внести ясність. Отже, “Євро-2012”, цей чемпіонат буде проходити за православним календарем в період Петрівського посту і в жодному разі не повинен вплинути на кількість церковних шлюбів. І гості на весіллі не будуть бігати в пошуках телевізора щоб переглянути футбольні баталії. Що стосується великої кількості гостей, котрі приїдуть в міста “Євро 2012”, то головний пік припадає, знову ж таки, на період Петрівського посту. Та, кількість, що прибуде швидше і поїде пізніше, суттєво на завантаженість транспортних потоків у містах не вплине. Тому, на чемпіонат Європи з Футболу можна серйозно не зважати. Можливо хіба відмовляться від проведення весіль, комплекси з готелями. Тому підбирати зали для весілля в травні та липні потрібно вже зараз.
Високосний рік для весілля.
Величезною кількістю забобонів овіяні в українській міфології високосні роки. Чогось вважається, що одружуватися в цей рік не зовсім добре. Але причина такої застороги дуже банальна. Її потрібно шукати в прадавніх звичаях та традиціях нашого народу. Справа в тім, що раз на чотири роки, з метою продовження роду та збереження сімейних цінностей, на Україні наставав рік, коли не тільки хлопці, але й дівчата могли свататися. Ось як це описано в етнографічній літературі.
Дівоче сватання — один із різновидів сватання, коли юнка пропонує руку парубкові. Вперше описав цей звичай французький дослідник Левассер де Боплан у своїй праці ″Опис України″ (1630-1640-ві роки). У розділі, що стосуються весільних обрядів, він вражено констатував: ″На Україні, ніби всупереч усім народам, не хлопці сватаються до дівчат, а дівчата пропонують їм руку і рідко не досягають своєї мети; їм допомагає своєрідний забобон, який суворо пильнується, так що вони швидше мають успіх, ніж юнаки, котрі самі інколи наважуються свататися до коханої дівчини″. Дівчина, котра обрала собі юнака або покохала, а він на неї і уваги не звертає, не помічає, заходить до хати хлопця, коли вся його родина вдома, і звертається до нього: ″Я бачу по тобі, що ти людина добра, що дружина твоя буде щасливою і матиме справного господаря. Прошу тебе одружитися зі мною″. З аналогічними словами вона звертається до батька та матері. Відмовити дівчині у цьому випадку вважалося накликати божий гнів і нещастя для родини, бо ″вигнати дівчину з оселі — значить образити весь її рід″.
Х. Вовк у своїх етнографічних дослідженнях наводить однотипний звичай ″Пристанки″, який побутував у болгар. І. Нечуй-Левицький зазначає, що у його рідному селі також побутував подібний звичай: ″Колись дівчата самі сватались до парубків. Дівчина було прийде в хату, де вона назнає собі парубка, покладе хліб на стіл і сяде на лаві. То був знак, що вона хоче заручитися з господарським сином″. Народні пісні, як живі свідки історії України, підтверджують існування цього звичаю у тих місцевостях, де проживають українці. Ой прийшла Маруся, стала біля ліжка:
— Прийміть мене, мамо, я Ваша невістка!
Ой прийшла Маруся, стала коло столу:
— Прийміть мене, мамо, я люблю Миколу!
Ой прийшла Маруся, стала у куточку6
—Прийміть мене, мамо, за рідную дочку!
—На тобі, Марусю, коня вороного,
Відчепись від мене і від сина мого!
— А я коня продам, візьму добрі гроші,
Сина не покину, бо ваш син хороший!
Існуванню звичаю ″Дівоче сватання″, найімовірніше, прислужився той факт, що постійні війни за національну незалежність змушували чоловіче населення братися за зброю і довго перебувати поза рідною домівкою. Відтак, зростає суспільне значення жінки, оскільки на її плечі лягають усі турботи по господарству і вихованню дітей. Окрім того, за свідченнями істориків, у XVII ст., найактивнішому періоді національно-визвольної боротьби, рівень освіти в Україні серед простого народу був найвищим у Європі. І незаперечна роль у цьому належала жінкам. Їх високе суспільне визнання відбилося у шлюбних обрядах, зокрема і в сватанні.
Тому, хлопці, котрі хотіли посвататись до дівчини, котрі їм подобалася, старалися зробити це до цього “дівочого” року. А вже потім, цей рік співпав з високосним. Тому досі, вже не знаючи причини, у високосний рік весілля не дуже хочуть одружуватися. Хоча зараз сам обряд сватання, якщо й присутній, то має більш декоративне значення.
Отже, коли і як одружуватися – залежить тільки від вас і нехай тільки ваші світлі почуття будуть для вас вирішальними.
Партнер посту: Если вы хотите купить букет невесты недорого, лучше всего обратится на специализированные сайты. Тут и выбор больше и цены приятнее.